Майстрам

Креативність на уроках виробничого навчання

ЗМІСТ

Вступ

1. Креативні методи освіти на уроках виробничого навчання.
2. Важливість розвитку самостійної пізнавальної діяльності на уроках виробничого навчання.
3. Використання креативних методів освіти на різних етапах уроку з метою розвитку самостійної пізнавальної діяльності.
4. Формування креативності майбутніх кухарів, кондитерів засобами інтуїтивного мислення.

Використана література.

Вступ

Важливу роль у житті та розвитку нації відіграє освіта. На сьогоднішньому етапі розвитку нашої держави освіта постійно реформується, підлаштовується під сучасного учня. Класична модель навчання та виховання не завжди дає можливість повністю реалізувати потенціал дітей. На сьогодні потрібно створювати нові умови, де учень зможе повноцінно жити, вміти проектувати своє майбутнє, реально оцінювати свої можливості.

Сучасне суспільство вимагає нестандартного, відірваного від стереотипів креативного мислення, що буде сприяти розвитку творчої особистості, а для розвитку творчої особистості учня потрібні творчо розвинені вчителі.

1. Креативні методи освіти на уроках виробничого навчання.

Ми з вами живемо в епоху перебудови суспільства. Педагогічна освіта також переживає еру реформ та нововведень. Головна мета нинішньої педагогіки це пошук нових, оптимальних, методів та прийомів освіти, що дадуть змогу розвивати творчу особистість учня. Сучасному суспільству потрібен учень з креативним мисленням, яке потрібно розвивати.

Креативне мислення це складний процес в який включається сприйняття матеріалу, його осмислення, запам’ятовування, аналіз та синтез з метою використовування набутих знань для висунення нестандартних, принципово нових  рішень. Креативність це спосіб розумової діяльності основі якого лежить творчість.

Головна суть креативної освіти на уроках виробничого навчання відмовитись від репродуктивного відтворення матеріалу підручника а впровадження принципово нових методів навчання, що сприятимуть розвитку творчої особистості.

Під час вибору методів уроку потрібно віддавати перевагу саме активним методам освіти. До них можна віднести проблемне навчання, творчо-пошуковий метод,  дослідницький. При формуванні креативного мислення потрібно обирати такі форми роботи, які найповніше дадуть змогу самореалізуватися учням. До таких форм можна віднести індивідуальну та групову роботу.

Існує багато методів та прийомів креативної освіти. Розглянемо ті, які найкраще будуть підходити саме під час виробничого навчання.

До креативних методів належать методи, які у традиційному розумінні є інтуїтивними:

• метод «мозкового штурму»,
• метод емпатії,
• педагогічні методи учня, що виконує роль учителя, тощо. 

Такі методи спираються на нелогічні дії учнів, які мають інтуїтивний характер. Інший вид креативних методів навчання базується на виконанні алгоритмічних приписів та інструкцій (методи синектики, «морфологічного аналізу»).  Їх мета — побудова логічної опори для створення учнями принципово нових ідей. 

Наступний вид креативних методів — метод евристики, тобто прийоми, які дозволяють учням вирішувати завдання шляхом «наведення» на можливі правильні їх рішення та скорочення варіантів таких рішень. 
Розглянемо деякі з методів, що належать до групи креативних методів навчання.

Метод придумування — це спосіб створення не відомого учням раніше продукту за результатами їх певних розумових дій. Метод реалізується за допомогою таких прийомів:

а) заміщення якості одного об’єкта якостями іншого з метою створення нового об’єкта;

б) пошук властивостей об’єкта в іншому середовищі;

в) зміна елемента об’єкта, що вивчається, та опис властивостей нового об’єкта, який здобуто за результатами цієї зміни.

Метод «Якби…». Учням пропонується скласти опис та намалювати малюнок про те, що відбудеться, якщо щось зміниться. Виконання учнями подібних завдань не тільки розвине їх здатність уявляти, а й дозволить краще зрозуміти зв’язок реальності з майбутнім. Метод образної картини відтворює такий стан учня, коли сприйняття і розуміння об’єкта, що вивчається, наче зливаються, відбувається його цілісне, нерозчленоване бачення. 

Метод гіперболізації. Збільшується чи зменшується об’єкт пізнання, його окремі частини або якості: придумується найдовше слово, найменше число; зображуються інопланетяни з великими головами або маленькими ногами; готується найсолодший чай або дуже солоний огірок. Особливий ефект таким уявленням може надати Книга рекордів Гіннесса, у якій досягнення балансують на межі реальності та фантазії.

Метод аглютинації. Учням пропонується поєднати непоєднувальні у реальності якості, властивості, частини об’єкта та зобразити, наприклад: гарячий сніг, вершину безодні, обсяг пустоти, солодку сіль, чорне світло тощо.

Метод «мозкового штурму» — це метод групового розв’язання творчої проблеми або метод комунікативної атаки (А. Ф. Осборн, СІЛА, 1937).

Основне завдання методу — збирання щонайбільшого числа ідей з результатами звільнення учасників обговорення від інерції мислення і стереотипів.

Характерними особливостями методу є:

• спрямованість на активізацію творчої думки учнів;
•   використання засобів, які знижують критичність та самокритичність особистості (пряме інструктування та/або створення сприятливих умов для виховання співчуття, взаємопідтримки та схвалення), завдяки чому зростає її впевненість у собі;
•   функціонування на засадах вільного, нічим не обмеженого генерування ідей у групі спеціально відібраних осіб («генераторів ідей»);
•   магістральний шлях розвитку творчих здібностей учнів в умовах розкріпачення їх інтелектуальних можливостей за рахунок послаблення психологічних бар’єрів;
•     зниження рівня самокритичності учнів і запобігання витісненню оригінальних ідей у підсвідомість як небезпечних;
• створення умов для появи нових ідей;
• сприяння появі почуття психологічної захищеності.

Метод синектики — це спосіб стимуляції уяви учнів через поєднання різнорідних елементів (Дж. Гордон, США, 1952), який базується на методі «мозкового штурму», різних за видом аналогій (словесної, образної, особистої), інверсії, асоціації тощо. 

Характерними особливостями методу є:

•        вихід за рамки вузькопрофільних можливостей шляхом
залучення до вирішення проблеми спеціалістів з різних галузей (група
синектики);

•        розширення поля дій, вироблення нових підходів до
вирішення проблеми через зіткнення несподіваних думок, незвичайних аналогій
(прямих, суб’єктивних, символічних, фантастичних), які розвивають мислення;

•        підвищення медитації особистості, що дозволяє гранично
зосередитися на об’єкті, створюючи оптимальні умови для активізації
інтуїтивного процесу:

Спочатку обговорюються загальні ознаки проблеми, висуваються та відсіюються перші рішення, генеруються та розвиваються аналогії, використовуються аналогії для розуміння проблеми, вибираються альтернативи, ведеться пошук нових аналогій. Вже після цього повертаються до проблеми.
При застосуванні методу синектики отримані результати рекомендується не оцінювати, тому що вербалізація ідеї гальмує її розвиток.
Метод «морфологічного аналізу», або метод багатовимірних матриць, в основу якого покладено принцип систематичного аналізу (Ф. Цвіклі, Швейцарія, 1942).
У процесі розробки нової ідеї учням необхідно скласти матрицю, у якій слід розкрити повний перелік ознак даної ідеї або завдання (характеристики, процеси, параметри, критерії тощо).

Відбувається процес знаходження нових, несподіваних та оригінальних ідей шляхом складання різноманітних комбінацій відомих та невідомих елементів.

Аналіз ознак та зв’язків, отриманих з різних комбінацій елементів (побудов, процесів, ідей), застосовується як для виявлення проблем, так й для пошуку нових ідей.

Метод інверсії, або звернення, орієнтований на пошук ідей у нових, несподіваних напрямах, здебільшого протилежних традиційним поглядам та переконанням.

Характерними особливостями цього методу є:

• орієнтація на принцип дуалізму;
• розвиток діалектики мислення учнів;
• вплив на рівень розвитку творчих здібностей.
•  діяльності на прогностичних засадах.

Коли стереотипні прийоми виявляються марними, застосовуються принципово протилежні альтернативи рішення. 

Завжди знайдуться учні, які зможуть швидше вирішити проблемну ситуацію, тому таким учням потрібно задавати додаткове завдання для самостійного опрацювання з метою більш глибоко вивчення даної теми. Прикладом такої роботи може бути реферат, проект.

В процесі уроків виробничого навчання потрібно урізноманітнювати дослідницьку діяльність учнів, покладаючи на них особисту відповідальність за результати навчально-дослідної діяльності. Майстер повинен виступати в ролі фасилітатора (помічника), спонукати учнів до максимальної самостійної пізнавальної активності, створюючи творчий психологічний клімат засобами співтворчості з учнями.

2. Важливість розвитку самостійної пізнавальної діяльності на уроках виробничого навчання.

В процесі розвитку нинішньої освіти провідними стають не засвоєння формальних знань і навичок,  а самореалізація творчого потенціалу особистості.

Особливу увагу заслуговує проблема самостійної пізнавальної діяльності при оволодінні знаннями з різних джерел інформації, уміннями і способами пізнавальної діяльності на уроках виробничого навчання. Навчити дитину самостійно працювати з технологічними схемами, технологічною, інструкційною картою, збірником рецептур – одне з провідних завдань модернізації змісту освіти. Працюючи самостійно учні вчаться виділяти головне, складати причинно-наслідкові зв’язки. Сьогодні майстер виступає у ролі помічника, де головне завдання – навчити учнів шукати потрібну їм інформацію та втілювати її у життя.

В процесі самостійної пізнавальної діяльності найбільш ефективним буде використання різного плану методів:

• проблемного навчання: майстер формулює проблему і вирішує її, учні стежать за ходом творчого пошуку (учням подається своєрідний еталон творчого мислення);
•  частково-пошуковий (евристичний): майстер формулює проблему, поетапне вирішення якої здійснюють учні під його керівництвом (при цьому відбувається поєднання репродуктивної та творчої діяльності учнів);
• дослідницький: майстер ставить перед учнями проблему, і ті вирішують її самостійно, висуваючи ідеї, перевіряючи їх, підбираючи для цього необхідні джерела інформації, прилади, матеріали тощо;
• інтерактивного навчання.

Залежно від особливостей викладання та учіння, в яких поєднуються методи викладання (діяльність викладача) з відповідними методами учіння (діяльність учнів):

•     пояснювальний метод викладання і репродуктивний метод учіння. Майстер  не тільки повідомляє певні факти, але й пояснює їх, домагаючись осмислення, засвоєння учнями (учні засвоюють матеріал на рівні розуміння і запам’ятовування);
•  інструктивно-практичний метод викладання і продуктивно-практичний метод учіння. Майстер  інструктує учнів словесними, наочними або практичними способами, як виконувати певні практичні дії; учні за допомогою вправ відшліфовують різні уміння і навички;
• пояснювально-спонукальний метод викладання і частково-пошуковий метод учіння. Майстер  частину навчального матеріалу подає в готовому вигляді, іншу частину — через проблемні завдання; учні засвоюють навчальний матеріал як за допомогою репродуктивного, так і творчого, дослідницького методу;  майстер  ставить перед учнями проблемні питання і завдання, організовуючи їх самостійну діяльність; учні самостійно здобувають і засвоюють нові знання в основному без допомоги викладача.

Не останнє місце займає вивчення способів і прийомів самостійної пізнавальної діяльності. На практиці для створення пізнавальної перспективи в навчанні використовуються такі способи і засоби:

·        попереднє повідомлення учням про мету, план, терміни виконання майбутньої пізнавальної діяльності; про те, що вони вивчатимуть і в які терміни, де зможуть застосувати одержані знання; що вони повинні знати для успішного вивчення теми, що з необхідних знань та умінь уже сформовано і що необхідно сформувати;

·        попереднє повідомлення учням на початку вивчення теми або курсу про елементарні знання і вміння, які будуть згодом розширені, сформовані, удосконалені;

·        створення проблемної ситуації, постановка проблемних задач та питань;

·       впровадження в навчальний процес завдань випереджаючого характеру та здійснення випереджаючого навчання;

•  введення навчальної інформації великими блоками;
• організація навчально-пізнавальної

Завдання майстра полягає в тому, щоб учні мали під руками все необхідне для розширення своїх знань у кожний проміжок навчального часу, добивалися кращих результатів шляхом самостійної пізнавальної діяльності. На початковій стадії учні повинні одержати від майстра точні вказівки, де вони можуть знайти додаткові відомості, що з чим слід співставити і з якими різними варіантами вони можуть зустрітися при ознайомленні з новим матеріалом. Ні в якій мірі не повинна знижуватись активність пошуку учнів, якщо їм заздалегідь буде відомо від учителя, що існують різні, часто діаметрально протилежні властивості явищ і процесів. Суть пошуку полягає не тільки в тому, щоб назвати ці властивості, а навчати учнів умінню розкривати, показувати їх. Організовуючи цей пошук, майстер повинен чітко уявляти, з якими труднощами в засвоєнні матеріалу зіткнуться слабкі, середні й сильні учні, і надати їм диференційовану допомогу.

Самостійна пізнавальна  діяльність розглядяється як один із важливих показників творчої особистості.

3.  Використання креативних методів освіти на різних етапах уроку з метою розвитку самостійної пізнавальної діяльності.

Для розвитку самостійної пізнавальної діяльності мною досить часто використовуються креативні методи освіти на різних етапах уроку.

При виборі методів та прийомів навчання дуже важливо не забувати про диференціацію навчання. Всі учні мають різний рівень навчальних досягнень, тому вони повинні отримувати завдання, що відповідають їхньому рівні, але слід не забувати про можливість вибору ними самостійно того рівня, який вони вважають посильним для себе.

4. Формування креативності майбутніх кухарів, кондитерів засобами інтуїтивного мислення

Сьогодні формування креативності, зокрема креативної уяви та мислення набуває нового змісту. Ця проблема ще здавна цікавила вчених, але досі вона ще досконало не досліджена, особливо, якщо мова йдеться про підготовку фахівців-кухарів, кондитерів. Нового відтінку у формуванні креативності набуває інтуїція митця. Саме вона відіграє одну із важливих ролей при створенні мистецьких творів. Проблема лише в тому, що багато хто не вміє використовувати власну інтуїцію під час творчого процесу.

Креатив як складова життєтворчості передбачає розвиток індивідуально-творчого, естетичного потенціалу особистості майбутнього фахівця, а також розвиток інтуїтивного мислення. Саме тому питання інтуїтивного розвитку особистості стає все актуальнішою і перспективнішою у наш час.

Над проблемою розкриття творчих можливостей дитини, розвитку її інтуїтивних здібностей працюють школи М. Монтессорі,  «Тривіта» М. Чумарної (Львів), Вальдорфська школа.

Проблема духовного пізнання – робота творчої інтуїції, досягнення стану інсайту, осяяння, переживаючи відродження у наш час, викликає все більший інтерес у багатьох сучасних дослідників. Ще древні греки визнавали, що раціональне мислення не є самодостатнім і тому потребує доповнення інтуїцією. Інтуїція (надсвідомість) – це духовний розум, ним володіє дуже невелика кількість людей, котрі досягли високого духовного рівня розвитку. Це джерело творчості й натхнення вчених, художників, поетів, письменників.

Інтуїція – це відшукання, часто практично моментальне; знання, яке виникає без усвідомлення шляхів та умов його отримання – як результат «безпосереднього вбачання». Трактується і як специфічна здатність, і як цілісне охоплення умов ситуації проблемної (інтуїція чуттєва та інтелектуальна), і як механізм творчої діяльності (інтуїція творча).

Можна запевнити, що інтуїція пов’язана із креативністю, а креативність спонукає людину слухати свою інтуїцію, відчувати «шосте чуття».

Креативність – творчі здібності індивіда — здатність породжувати незвичайні ідеї, відхилятися від традиційних схем мислення, швидко вирішувати проблемні ситуації. Характерна готовність до продукування принципово нових ідей і входить в структуру обдарованості як незалежний чинник.

Згідно А. Маслоу — це творча спрямованість, природно властива всім, але що втрачається більшістю під впливом середовища.

Згідно П. Торренсу, креативність включає:

• підвищену чутливість до проблем, до дефіциту або суперечності знань;
• дії з визначення цих проблем, з пошуку їх рішень на основі висунення гіпотез, з перевірки і зміни гіпотез, з формулювання результату рішення.

Вивчення чинників творчих досягнень ведеться в двох напрямах:

• аналіз життєвого досвіду та індивідуальних особливостей творчої особи — особисті чинники;
• аналіз мислення творчого і його продуктів — чинники креативності: чіткість, гнучкість мислення, чутливість до проблем, оригінальність, винахідливість, конструктивність при їх рішенні та ін.

Поєднати два поняття: креативність та інтуїція нелегко, але можливо. Вони є взаємодоповнюючими та взаємообумовлюючими. На думку багатьох вчених, інтуїції належить важлива роль у творчому процесі. Ми часто користуємося нею у повсякденному житті та діяльності, і лише вона часто допомагає нам обрати єдино правильне рішення.

Представники творчих професій неодноразово зауважували, що найвідповідальніші етапи їх діяльності носять інтуїтивний характер, не контролюються свідомістю і волею.

Проблема творчої інтуїції, її ролі у процесі наукового пізнання, духовного самопізнання та професійної самореалізації у наш час і починає привертати увагу не тільки філософів, психологів, медиків, педагогів, але й фахівців інших галузей науки. Творчий процес – надзвичайно складний та загадковий феномен. Коли вчені намагаються відтворити його, вони рідко обходяться без посилань на «здогад», «осяяння», «прозріння», «переживання». Інтуїція – ось що, на їхню думку, відіграє найістотнішу, вирішальну роль у створенні нових наукових уявлень, виникненні нових ідей, наукових відкриттях.

Упродовж останніх років спостерігається зростання уваги до розкриття творчих здібностей особистості, осмислюються шляхи та способи розвитку її інтуїтивних можливостей (за твердженнями вчених, розвиток інтуїції призводить до творчості). Аналізуючи структуру творчого мислення, вчені розрізняють у ньому як усвідомлені, логічні компоненти, так і інтуїтивні, пов’язані з неусвідомленою діяльністю головного мозку. Так, несвідоме характеризують як потаємний процес, можливості якого значно перевершують механізми усвідомленої інтелектуальної діяльності. Ці потаємні механізми, згідно з численними даними, пов’язані із творчими процесами, актами миттєвого «осяяння».

Інтуїцію пов’язують з неусвідомленою діяльністю такі дослідники, як В. Горбачевський, В. Дубровін, Є. Жаріков, В. Колбановський, І. Родіонова, А. Спиркін, В. Тугарінов, В. Енгельгардт, В. Іріна, А Новиков, Р Грановська, Я. Пономарьов та ін.

До структур творчого акту входять як усвідомлені, так і неусвідомлені процеси, які знаходяться у тісному взаємозв’язку і взаємозалежності між собою. Центральна ланка механізму творчої діяльності пов’язується з інтуїцією, неусвідомленими процесами людської психіки. І якщо перебіг логічного мислення є добре відомим науці, то про механізм творчої інтуїції наука майже нічого не може сказати.

Сучасні вчені вважають, що в розвитку ідеї є якийсь інкубаційний період, під час якого сама ідея якимось чином відсувається на другий план і «дозріває». Творчий акт часто протікає не заплановано і не усвідомлено, як щось, про що ми думали і що після періоду підсвідомої обробки з’являється перед нами вже в готовому вигляді. Такі поняття як «проникнення», «творче осяяння» тощо, відтворюють лише спосіб прихованого від нас усіх мислення.

Інтуїтивно знайдена ідея повинна обов’язково пройти свідому логічну обробку. Логіка – є засобом доказу, а інтуїція – засобом винахідництва.

За А. Пуанкаре, розум – це заслуга двох господарів: логіка доводить, а інтуїція творить. Раптові осяяння не відбуваються інакше, ніж після декількох днів вольових зусиль. Вони призвели до руху машину безсвідомого. Стрибок завершує тривалі і вперті роздуми над проблемою. Свідома робота необхідна для обробки результатів натхнення.

Творчість митців, часто натхненних від природи перебуває у зв’язку з інтуїтивним мисленням.

У педагогіці специфіку інтуїтивного мислення намагався розглянути Дж. Брунер, який вказував, що в ньому відсутні чітко визначені логічні етапи, і головна його тенденція – розгорнуте сприйняття усієї проблеми в цілому. Характерною ознакою інтуїції як шляху пізнання, на його думку, є те, що людина отримує відповідь, не усвідомлюючи того процесу, завдяки якому ця відповідь була отримана.

Розвиток інтуїтивного мислення пов’язують із активною роботою правої півкулі головного мозку, а ми маємо справу із учнями, у яких права півкуля більш розвинута.

Це і пояснює інтуїтивне розуміння музики і сприйняття художніх творів, дію яких не можливо пояснити словами і замінити словесним описанням. На думку вчених, права півкуля пов’язує об’єкти в єдине ціле, відповідає за емоції, образне мислення, інтуїцію, творчість (неусвідомлені процеси). Вона створює можливість миттєвого «охоплення» взаємозв’язку різних властивостей предмету та їх взаємодії з навколишнім світом. Права півкуля дозволяє побачити об’єкт відразу в декількох змістових площинах і забезпечує цілісність сприйняття. Отже, вона схильна до інтуїтивного, нелогічного, ірраціонального поетичного, романтичного, міфологічного, релігійного.

За рахунок активності правої півкулі головного мозку здійснюється посилення інтуїтивних механізмів пізнання, що необхідно враховувати при роботі з майбутніми фахівцями.

За словами психологів, інтуїції, осяянню передує певне емоційне передчуття, наближення до чогось значного. Інтуїцію супроводжує емоційне збудження, переживання внутрішнього напруження, якийсь гарячковий стан. Цей суб’єктивний стан пояснюється тим, що інтуїтивний результат отримується правою півкулею з її специфічними механізмами і особливою логікою. За словами дослідників, після цих емоційних провісників, коли з’являється новонароджена інтуїтивна ідея, вона сприймається і переживається швидше чуттєво і образно, ніж мисленнєво. І потрібні значні зусилля, щоб зрозуміти й інтерпретувати її за допомогою слів.

Інтуїтивне рішення – це двохфазовий процес: після інтуїтивного осяяння, неусвідомлених процесів у правій півкулі необхідно осмислити, усвідомити результат, що і здійснюється у лівій півкулі.

Отже, для того, щоб інтуїтивне рішення стало усвідомленим, логічно обґрунтованим, перевіреним на коректність і достовірність, це рішення передається у ліву півкулю, де і здійснюється усвідомлення результатів за допомогою відповідних логічних прийомів, процесів: аналізу, синтезу, порівняння, узагальнення, класифікації, абстрагування, конкретизації .

Щоб сформувати здатність використовувати власну інтуїцію в процесі творчості, майбутнім кухарям, кондитерам необхідно усвідомити кроки щодо розвитку інтуїтивного процесу, а саме:

• навчитися правильній постановці завдань;
• усвідомити рішення даної проблеми;
• намітити план дій з вирішення проблеми;
• довести собі правильність думки, ідеї.

Шляхом експерименту спробувати розв’язати завдання. У кожному випадку інтуїція повинна підказати правильний шлях дій, варто прислухатися до своїх відчуттів.

Важливим для майбутніх митців є образне сприйняття інформації, інтуїтивне пізнання.

Залежно від рівня розвитку (еволюції) духовності та свідомості людини можна виділити такі рівні інтуїції: інтуїція-передбачення, професійно-спрямована інтуїція та пророча інтуїція. Коли мова йдеться про підготовку фахівців-дизайнерів, то слід наголосити, що саме професійно-спрямована інтуїція (довільна) переважає у людей мистецтва, яка пов’язана із їх художньо-творчою діяльністю.

Заняття із таким колом учнів повинні носити характер інтенсивної праці у мистецькій сфері, пов’язаній з образами, характер заглиблення, детального та всебічного вивчення предмету дослідження. Тоді відбудеться процес подолання енерго – інформаційного бар’єру, що існує між митцем і об’єктом. А далі, відповідно йде процес «злиття» з ним в єдине ціле, що призведе до створення мистецьких шедеврів, винаходів, авторських рішень, пізнання певної істини.

Це справді досить цікаве питання, а використання порад та висновків досліджень з проблеми креативності засобами інтуїції призведе до збагачення культури країни справжніми мистецькими винаходами.

Сучасні західні концепції схиляються до теорії «розвитку нешаблонного мислення», доводячи, що творчість завжди передбачає відхід від загальновживаної науки міркувань та логічних побудов. Індійські психологи Л. Верша та Р. Сінгх виявили, що розвиток творчих здібностей людини має прямий зв’язок з її самопочуттям. Так, наприклад, виявилося, що чим вищі творчі здібності людини, тим вища емоційна рівновага і фізичне духовне здоров’я. Педагоги: М. Ростовцев, А. Єршов, А. Жукова та інші, дійшли висновку, що найбільш ефективним шляхом у сучасних умовах для розвитку креативності буде використання нетрадиційних технік виконання творів на уроках виробничого навчання та інших спецдисциплін.

Деякі вчені вважають, що люди із творчим стрижнем належать до парадоксального класу особистостей, які не підлягають класифікації. Але австралійський вчений Г. Карн та англійський науковець М. Кертон розподілили всіх творчих людей на такі типи:

«новатори» – люди, які завжди висувають ідеї, що передбачають радикальні зміни;

«адаптори» – тип людей, які більш схильні вдосконалювати та поліпшувати використовувані методи, дотримуватись загальноприйнятих поглядів.

Отже, мистецтво завжди реалізується в нових формах, залишаючись невичерпним, а також дає найбільшу свободу творчості людині. Тому підготовка фахівців безпосередньо пов’язується з формуванням ініціативного, творчого митця-професіонала, який обов’язково повинен бути висококультурною людиною та нести також культуру в маси за допомогою своїх впроваджень, інновацій.

Згідно з останніми досягненнями у галузі природничих та психолого-педагогічних наук, інтуїція розглядається як ключовий, невід’ємний компонент, складова творчого наукового процесу, будь-якої успішної професійної діяльності, особливо художньої.

Науковець, дизайнер, письменник, музикант, лікар, спортсмен, керівник, учитель, кондитер  – без інтуїції, без цього додаткового чуття не досягнуть нічого, окрім посередності в своїй професії. Можна мати знання, освіту, вміння і хороший старт, оптимальні, умови для розвитку та діяльності, але ніколи не досягнути справжнього успіху, якщо в діях і прийнятих ініціативах бракуватиме так званої професійної інтуїції.

У процесі навчання зв’язок методу з іншими компонентами є зворотним: метод є похідним від цілей, завдань, змісту, форм навчання; водначас він суттєво впливає на можливості їхньої практичної реалізації. Навчання прогресує настільки, настільки «дозволяють» йому рухатися уперед застосовані методи.

Використана література:

1. В. Чигрина. «Технології розвитку креативності в процесі навчання», Джерело, №25-32, серпень, 2017р.

2.  Л. Зламанюк «Креативна освіта для розвитку інноваційної особистості», Хімія, №7, 2016р.

3. Н. Охромчук «Інноваційно-трансформаційний підхід до вивчення нового матеріалу як один з факторів компетентнісної моделі особистості», Харків, Основа, 2010 р.